Розширене тлумачення нікчемності заповіту порушує свободу заповіту і вільне волевиявлення заповідача – КЦС ВС

Позивач просив суд скасувати постанову державної нотаріальної контори про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складеним у посольстві України в Лондоні.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення, в іншій частині залишив його без змін. Апеляційний суд зазначив, що заповідач мав хронічне захворювання очей, що перешкоджало самостійному складанню та прочитанню ним заповіту. На це вказує і сам зміст заповіту, у якому заповідач написав, що «заповіт йому прочитано вголос, зміст його йому зрозумілий та з його слів записано вірно». Заповіт прочитав уголос радник з консульських питань посольства, натомість він мав бути прочитаний іншою незаінтересованою особою — свідком. А тому, оскільки в заповіті немає інформації про те, що він посвідчувався в присутності свідків, відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт є нікчемним як такий, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував попередні рішення та задовольнив позов, зробивши такі правові висновки.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 1248 ЦК України, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

Згідно із ч. 2 ст. 1253 ЦК України у випадках, встановлених абз. 3 ч. 2 ст. 1248 і ст. 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.

Тлумачення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії; 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта. Таке оскарження може бути реалізоване в тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу.

З урахуванням викладеного Верховний Суд, зокрема, зауважив, що:

• свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача;
• свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов’язковість її виконання;
• кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується в ч. 1 ст. 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні й посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами гл. 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв’язку з його смертю;
• тільки в разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

Суди встановили, що в тексті заповіту немає відомостей про те, що заповідач через фізичні вади не міг сам прочитати заповіт. Заповідач у заповіті власноручно написав, що «заповіт йому прочитано вголос, зміст його йому зрозумілий та з його слів записано вірно». За таких обставин відсутні підстави для кваліфікації заповіту як нікчемного, а тому немає й підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105533339.

За інформацією Верховного Суду